Глава 1: Інший світ

Мене звати Сато. Мені 30 років, і я помер… бля, незайманим.

— Де я?.. Що зі мною?.. Я що, реально помер? — голос лунав у темряві, самотній і розгублений.

Навколо не було нічого. Лише чорна безкінечність, що тиснула з усіх боків.

— Чому так темно? Нічого не бачу…

Спогади почали повертатися уривками. Робота, дорога додому, дзвінок від батьків… А потім — різке світло прямо перед машиною.

— Чорт… Мене збило?! — панічно промайнула думка.

І тут у темряві почувся голос. Гучний, владний… і, здавалося, страшенно незадоволений.

— Відкрий очі, смертна душе! І побач мене, великого бога Каріона!

Перед очима спалахнуло сліпуче світло, і Сато відчув, як його тіло ніби підіймається вгору. Свідомість повернулася, і він побачив величезний храм.

Храм богів

Це місце було просто величним. Стіни з чистого золота, височенні стелі, колони, вкриті древніми рунами. А головне — десятки масивних дверей, що світилися різними кольорами: білі, сірі й чорні.

Сато перевів погляд і завмер. Прямо перед ним стояв…

— ОГО, яка гарна дівчина! — вирвалося в нього.

Фігура світилася золотавим сяйвом, виглядала майже божественно. Висока, з довгим срібним волоссям, обличчя, ніби вирізьблене з мармуру…

— …Може, хоч зараз мені пощастить із дівчатами, — пробурмотів він собі під ніс.

— ТИ КОГО ДІВЧИНОЮ НАЗВАВ, НЕЗАЙМАНИЙ ІДІОТЕ?!

Сяючий образ зблиснув ще яскравіше.

— Я МУЖИК! Я ВЕЛИКИЙ БОГ КАРІОН! А ТИ ЙДИ НАХЕР ЗВІДСИ!

Сато здригнувся.

— Ти що, серйозно?.. — його очі розширилися.

— Ще б пак! — роздратовано відмахнувся Каріон.

Тільки зараз Сато розгледів: так, вигляд у нього, може, й був дещо андрогінний, але голос — явно чоловічий.

— Я що, в раю? — невпевнено спитав він.

Каріон схрестив руки на грудях і презирливо закотив очі.

— Ще один дебіл…

Сато зморщився.

— Сам ти дебіл! І взагалі, де я?!

Каріон театрально зітхнув.

— Ладно, слухай уважно, бо повторювати не буду. Ти — сотий прокол смерті. Тобто тебе забрали випадково.

— Чекай… Що значить «прокол смерті»?

— Смерть взагалі охрініла! — роздратовано буркнув бог. — Вона постійно забирає не тих людей, а потім мені розгрібати!

Сато тільки роззявив рота.

— А це що, часто трапляється?

— Ну, раз ти сотий… — Каріон скептично підняв брову.

Сато зрозумів: він потрапив у якесь тотальне безглуздя.

— І що тепер?

— Ну… Раз ти тут, то маєш право на три навички.

— Серйозно? — Сато примружився. — І що в тебе є?

— Тільки три варіанти залишилось, бо інші вже розібрали, — кинув Каріон. — Тому не нудь і бери, що є.

Він клацнув пальцями, і в повітрі з’явилися три сяючі таблички.

The author's narrative has been misappropriated; report any instances of this story on Amazon.

Навички:

1. Божественна пам’ять — ніколи нічого не забудеш.

2. Супер-шахтар — відчуваєш дорогоцінні метали.

3. Фермер Божої руки — що посадиш, те й виросте.

Сато втупився в список.

— Ти серйозно?! Це ж навички якогось копача-аграрія!

— Ой, не нуди! — відмахнувся Каріон. — Бери, що дають, і будь вдячний!

Сато обурено насупився, але нічого не вдієш.

— Ладно… беру.

Каріон ляснув у долоні, і здібності одразу ж закарбувалися у свідомості Сато.

— Ну ось, ти офіційно перероджений!

— Куди саме?

— Ну, зараз подивимося!

Каріон махнув рукою на двері позаду.

— Тут є три світи. Білі двері — мирний світ, де немає ні війни, ні демонів.

Він відкрив їх, і Сато побачив квітучі міста, мирні поселення, світлий день.

— Сірі двері — світ, де є війни й демони, але все в гармонії.

Сато глянув і побачив військові табори, тренування лицарів, могутніх магів.

— А чорні… Ну, там повний хаос. Демони, війни, катастрофи.

Він відкрив двері, і Сато відчув жахливу хвилю енергії. Світ за ними був сповнений битв, крові, монстрів і темряви.

Сато повільно відступив.

— Ну, ясно. Я візьму бі…

— Ой, стоп, у мене для тебе сюрприз!

Каріон раптово розігнався і щосили вдарив його ногою в спину.

— ТИ ПРИДУРОК!!! — крикнув Сато, пролітаючи крізь чорні двері.

— ХАХАХА! Щасти тобі, не помри там! — розсміявся Каріон.

Фріель, секретар Каріона, схопилася за голову.

— Шеф… Ви тільки що відправили його в найстрашніший світ.

Каріон поблід.

— Упс… Я не хотів…

Він почав повільно відходити назад.

— Може, просто зробимо вигляд, що цього не було?

Фріель зловісно примружила очі.

— Шеф…

Каріон різко розвернувся і рвонув геть.

— НЕ ПОЙДУ Я ДО ВИЩИХ БОГІВ!!!

Фріель спокійно тріснула його по голові.

— Ідіть робити звіт.

— Нііііііі! — Каріон волав, поки його тягнули геть.

А тим часом, у темному лісі іншого світу, серед гілок почали з’являтися великі чорні двері…

З гучним скр

ипом вони відчинилися, і звідти вилетів головний герой.

— ТИ ПРИДУРОК, КАРІОН!!!— Сам дебіл! І взагалі, ти що таке? — Сато обурено втупився в сяючу постать перед собою.

— Ти кого дебілом назвав, незайманий імбецил?! — загорлав Каріон, спалахнувши ще яскравіше.

— Сам ти імбецил! Та ще й незрозуміло, баба ти чи мужик! Гермафродит імбецильний!

Каріон витріщився на нього, і його обличчя спотворила гримаса люті.

— Ну все, хана тобі, смертний. Ти мене розізлив.

Він змахнув рукою, і Сато відчув, як невидима сила вдарила його в груди. Наступної миті він знову опинився в темряві.

— Що за… знову темно? Нічого не бачу… Я що, вдруге помер?!

— Ти знову тут! — почулося незадоволене бурчання Каріона. — Чого ти не даєш мені спокійно піти?!

— Ти мене вбив, йолопе! — гаркнув Сато. — А не можна було якось… спокійніше, старий імбециле? І взагалі, я хочу подати скаргу! Де тут у вас книга скарг, га?!

Каріон скривився.

— Та ти зовсім не розумієш свого становища…

Він махнув рукою вдруге, і Сато з гуркотом врізався у стіну.

— Придурок… — простогнав він перед тим, як знову поринути в темряву.

…Удар…

…Ще один…

…І ще…

> Думки Сато:

Так, я вмирав разів десять, поки ми нарешті не почали нормально говорити. Цей псих вбивав мене після кожного слова! Я вже почав думати, що взагалі зникну! Але за цей час я зрозумів одну річ: це місце для тих, кого випадково забрала смерть. Схоже, я — один із таких проколів. А Каріон… він тут адміністратор і вирішує, в який світ мене запхати.

Раптом простір сколихнув гучний голос.

— КАРІОН!

Каріон здригнувся.

— Що ти знову виробляєш?! Ти можеш хоча б трохи бути стриманим?! Чи для тебе це надто складно?! Бігом до мене, я тебе манерам навчу! А душею нехай займається твій секретар!

Каріон обернувся, його обличчя стало смертельно блідим.

— О-о-ой… Я труп… Я розізлив Вищого… Що ж робити…

— КАРІОН! А! НУ! БІГОМ! СЮДИ!

— Прощай, премія… прощай, ельфійки… прощай, відпустко… прощай, спокою… — пробелькотів він, і зник у яскравому спалаху.

На його місці з’явилася висока блондинка в окулярах.

Сато витріщився на неї і автоматично пробурмотів:

— Ого… Я закохався…

— Вибачте за незручності, спричинені моїм шефом, — жінка вклонилася. — Мене звати Фріель, я його секретар. Я поясню вам усе.

— Агаа… — тупо промимрив Сато, все ще не зводячи очей з її… форм.

— Отже, оскільки ви померли випадково, вам надається шанс переродитися в іншому світі.

Сато нарешті відірвав погляд від її декольте і помітив довгі ряди дверей. Всі вони були різного кольору: білі, сірі та чорні.

— А чому вони трьох кольорів? — запитав він.

Фріель підійшла до білих дверей і відчинила їх.

— Білі ведуть у мирний світ. Там немає війн, демонів чи небезпеки.

Вона плавно зачинила двері й рушила до сірих.

— Сірі ж…. Фріель відкрила сірі двері.

— Тут є війни та демони, але все в гармонії.

Сато кивнув, уважно роздивляючись варіанти.

— І нарешті, — сказала Фріель, підходячи до чорних дверей. — Це світ, де бушує війна між багатьма расами. Там немає справедливості, постійні катаклізми, і демони майже повністю його захопили.

Не встигла вона договорити, як позаду з’явився Каріон.

— Ти придурок, Каріон! — встиг крикнути Сато, коли його ногою закинули у чорний портал.

— Щасти тобі! І не помри! Ха-ха-ха, мало не вдавився від сміху!

— Шеф, що ви наробили?! Це ж чорні двері! — Фріель зблідла.

Каріон теж різко змінився на обличчі.

— Упс… я не хотів… мені тепер точно хана… Фріель, ти нічого не бачила, окей? Мене тут не було!

— Не пощастило смертному…

Він почав потихеньку відходити назад, але Фріель глянула на нього таким поглядом, що навіть демони б відчули страх.

— Шеф, а ну вернулися сюди!

— Еее… ні… — Каріон розвернувся і побіг, але Фріель була швидшою.

Вона наздогнала його і гарненько віддубасила.

— Як ти поводишся зі своїм босом?! Я тебе звільню! — заволав Каріон, коли отримав черговий ляпас.

— Ви не тільки мій шеф, а ще й головний розбишака! — Фріель голосно зітхнула і вдарила його по голові.

— Все, все, я зрозумів! І що тепер будемо робити?

— Подивимося, що з цього вийде. А ви готуйте звіт для Вищих Богів.

— Ні-ні-ні, я не піду до тих старих ідіотів! Вони ж мене вб’ють!

— До цього часу ж не вбили. Самі розгрібайте наслідки. Щасти вам!

— Фріель, будь ласка, допоможи! Востаннє!

— Ви це вже багато разів казали. І щоразу відправляли перероджених у найстрашніші світи.

— Ну пооозяяялуууустааа…

— Гаразд. Але з вас річна зарплата.

— Нііііііі! Як там мої ельфійки без мене обійдуться?! Тільки не до цих старих скелетів!

Фріель потягла Каріона до Вищих.

— Надіюсь, ви житимете, пане Сато. Щасти вам!